Роки воєнного лихоліття та повоєнної відбудови
Роки воєнного лихоліття та повоєнної відбудови (червень 1941–1950 рр.)
22 червня 1941 року нацистська Німеччина несподівано напала на СРСР. Розпочалася війна гігантських масштабів і небаченої жорстокості.
9 липня 1941 року – повітряне бомбардування Дніпропетровська, Дніпродзержинська, Новомосковська та Павлограда.
Керівництву Дніпропетровського сільськогосподарського інституту в умовах воєнного часу потрібно було, крім повсякденних завдань з організації і проведення навчального процесу з підготовки спеціалістів та наукових досліджень, перейматися мобілізацією студентів на фронт для боротьби з фашистськими загарбниками.
У серпні 1941 року лінія фронту наблизилася до Дніпропетровська. Під вогнем ворога колектив інституту закінчував підготовку до евакуації у східні райони СРСР. До міста Саратов в основному було евакуйовано навчальне обладнання; дещо з нього залишили в приміщеннях Дніпропетровського державного університету.
У перші дні війни пішли на фронт виконувати свій громадянський обов’язок чоловіки з життєвим досвідом і зовсім молоді хлопці. Серед них: В.Т. Горянов, Д.С. Кашель, С.П. Ксьонзенко, К.К. Крайнюк, О.Т. Лисенко, Х.М. Янчурський, П.І. Вікторов, В.Ф. Гришпак, І.М. Кравченко, Ф.І. Лягушин, І.В. Гринюк, А.М. Алєєв, В.А. Новицький.
Особливого визнання та загальної поваги достойні ті, хто віддав своє життя за свободу і незалежність Батьківщини. Ми і сьогодні низько схиляємо голову перед їхньою світлою пам’яттю: А.А. Арістов, І.С. Волошин, Г.А. Глумчер, Б.Н. Дехта, М.К. Жак, С.І. Зіневич, Н.П. Козлов, А.Н. Олениця, Н.Н. Пікуш, П.Н. Півторацький, С.Т. Петров, Ф.К. Примостка, Р.В. Прядко, Т. Пономаренко, З.І. Станіна, Ф.С. Степанченко, Н.В. Струцький, Г.М. Третяков, І.М. Хотійчук, Г.П. Чимшит, Г.С. Чехута, І.Т. Шандорин, В.В. Шаповалов, М.М.Заболоцький, Т. Клименко.
За мужність і героїзм, виявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, багато кого із співробітників та студентів інституту нагороджено бойовими орденами і медалями. Гордістю інституту стали Герої Радянського Союзу Л.С. Мерешко та І.П. Яловий.
Передусім слід назвати імена тих, хто на вівтар перемоги поклав своє здоров’я, ставши інвалідами війни внаслідок поранень і контузій: 
І.М. Кравченко, М.Г. Козубенко, Н.А. Гудзенко, В.Г. Огій, В.Т. Шуваєв, П.Г. Арчаков, П.Я. Бакай, Т.Т. Коцюбинський, С.М. Пономаренко, М.А. Холодков, М.І. Шаповалов та ін.
У тяжких оборонних боях на різних фронтах влітку 1941 року воювали майбутні співробітники інституту, а тоді молоді воїни: П.Я. Бакай, В.Т. Бердник, О.В. Верняєв, Л.В. Бадзак, Н.А. Гудзенко, П.І. Пересадін, Л.П. Сергієнко, Л.А. Контранткевич та ін.
Співробітники нашого інституту були учасниками й битви під Москвою. Серед них – і Г.А. Брусніцин та ін.
На берегах Волги і Північному Кавказі воювали К.І. Аксьонов, П.Г. Арчаков, Ю.Г. Баракаєв, П.Є. Биков, І.Г. Георгішан, Д.І. Журбін, А.Г. Сагайдачний, М.І. Старовойтов, В.В. Тунін та ін.
Визволення рідної землі ще більше надихало на боротьбу з ворогом тих, чиє життя було пов’язано з Україною. У цих боях брали участь О.О. Колесник, Л.В. Поляков, П.М. Семиусов, В.М. Чекін, Л.М. Ліщинський, Д.С. Кашель, А.П. Бєлов. Пройшовши тяжкими шляхами війни, дійшли до Берліна Р.П. Ільїн, А.С. Берлянд, І.М. Бичков, Л.М. Вульф, В.Д. Дем’яненко, В.Т. Кальянов, Б.О. Кобилинський, О.Т. Лисенко, Ф.І. Лягушин, К.К. Потресов, В.І. Прейсман, О.М. Старостін, О.М. Чашкін, В.М.Чекін, А.П. Чижов. Вони бачили Прапор Перемоги, що майорів над рейхстагом і були свідками хвилюючого феєрверка-салюту Перемоги. У боях проти Японії, союзниці Німеччини, брали участь К.І. Аксьонов, Т.Т. Коцюбинський І.І. Конах, О.І. Слобода.
Чималий внесок у велику справу Перемоги зробили партизани та підпільники.
Петро Митрофанович Демиденко з 1941 по 1944 рік був членом підпільної комсомольсько-молодіжної групи «Дзержинець» у Кривому Розі.
У повоєнні роки П.М. Демиденко закінчив ДСГІ, захистив кандидатську дисертацію, переважну частину свого життя присвятив науково-педагогічній діяльності.
Олександр Микитович Смирнов був членом підпільної комсомольсько-молодіжної організації. 1943 року його було заарештовано гестапо і відправлено до фашистського концтабору Маутхаузен. Тривалий час О.М. Смирнов працював завідувачем проблемної лабораторії з гумінових добрив. 9 травня 1990 року він був учасником параду Перемоги в Москві.
Членами партизанських загонів, які діяли на території України та Білорусії, були студенти ДСГІ Л.Г. Бугаєнко, А. Бовкунова, яка нагороджена орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня. Взагалі вихованці навчального закладу воювали на всіх фронтах: під Москвою, Сталінградом, на Курській дузі, брали участь у звільненні від ворога міст і селищ Росії, України, Білорусії, Молдови, Прибалтики.
У бойовій історії нашого інституту – багато славних жіночих імен: Юлія Василівна Тимківська, Галина Петрівна Носаченко, Антоніна Федорівна Мартова, Марія Никифорівна Мурзіна, Марія Іванівна Коваленко, Маргарита Олександрівна Щавелева, Маргарита Йосипівна Терешкевич, Надія Олександрівна Левченко. Їхні ратні справи підтверджуються високими бойовими нагородами.
В умовах окупації німці намагалися реанімувати навчальний процес у вищих навчальних закладах. Тому вони створили при держуніверситеті Дніпропетровський Український державний університет на чолі з директором професором І.Ф. Розгоном. Деканом сільськогосподарського факультету призначили Х.І. Классена, відповідальним за майно ДСГІ – доцента В.К. Саковича.
У період війни, німці майже знищили книжковий фонд бібліотеки інституту. Пограбування стосувалося і обладнання усіх наукових лабораторій, які не були евакуйовані. Постраждали від вибухів бомб головний корпус, студентські гуртожитки, будинок для викладачів. Значних руйнувань і збитків зазнало і навчально-дослідне господарство «Сухачівка».
Значна частина викладачів, наукових співробітників ДСГІ і в евакуації не припиняла своєї наукової діяльності. Навчального процесу в Саратові не було, але керівництво за сумісництвом здійснював А.І. Задонцев.
Евакуацію племінної худоби у східні райони країни організував кандидат сільськогосподарських наук, доцент кафедри годівлі М.К. Вовк, який брав активну участь і в реевакуації худоби до Дніпропетровської області. Він – випускник КЗІ 1931 року. У 1948–1952 рр. М.К. Вовк був заступником директора ДСГІ з навчальної і наукової роботи, а з 1956 року – ректором Луганського сільськогосподарського інституту. За плідну, самовіддану працю М.К. Вовк був нагороджений орденами Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941
–1945 рр.».
Доцент О.Ю. Шейкін під час війни працював старшим агрономом Кирилівського радгоспу Чкаловської (нині Оренбурзької) області. Доктор сільськогосподарських наук Д.Г. Кальянов обіймав посаду агронома Аторського радгоспу Саратовської області. Доцент Є.В. Клоков працював старшим науковим співробітником Інституту зернового господарства, евакуйованого до м. Саратов, професор М.І. Салтиковський завідував сортовипробувальною дільницею № 292 Саратовської області. Головний зоотехнік Кашкадар’їнського облземвідділу в Узбекистані, кандидат сільськогосподарських наук К.В. Калініченко проводив ефективні наукові дослідження з племінної справи і розведення сільськогосподарських тварин. В Анкатинському районі Уральської області працювали доцент М.О. Селех, старший викладач Г.П. Соцький.
Уже наступного місяця, після визволення міста Дніпропетровськ і області у жовтні 1943 року від німецько-фашистських загарбників, розпочалися безперервні роботи з відродження ДСГІ. До Дніпропетровська з евакуації повертаються науково-педагогічні кадри і розпочинають відновлювати інститут, водночас продовжуючи перерваний війною навчальний процес.
Звичайно, інститут переживав великі труднощі у відновленні навчальної роботи: не вистачало викладачів, приміщення не опалювалися, заняття проводилися в три зміни, не було посібників, паперу, чорнила. 
Викладачам і студентам доводилося поєднувати заняття з ремонтно-будівельними роботами. Так, у 1943/44 навчальному році силами викладачів і студентів на відбудові корпусу ДСГІ було відпрацьовано 1522 години. На відбудові міста, свого корпусу та гуртожитків ДСГІ працювали 18 будівельно-ремонтних студентських бригад, які після занять відпрацювали 20,6 тис. людино-годин.
Із 11 листопада 1943 року до виконання обов’язків директора ДСГІ приступив професор В.Д.Заінчковський. Завідувачем навчальної частини і кафедри годівлі сільськогосподарських тварин було призначено професора П.А.Плюйка, виконуючим обов’язки директора навчального господарства «Сухачівка» – І.М. Площенка. Саме їм довелося очолити і розпочати першу, найважчу роботу з відродження інституту.
У березні 1944 року виконання обов’язків директора інституту було покладено на завідувача кафедри агрохімії, кандидата сільськогосподарських наук, доцента Миколу Івановича Бєлкіна.
У січні 1944 року було повернуто залишки кафедрального і лабораторного майна, яке під час війни знаходилося в приміщенні Дніпропетровського держуніверситету, та навчальну літературу, що зберігалася в бібліотеці гірничого інституту. Цього ж року на капітально-відновні роботи інституту було виділено 500 тис. крб. Ремонтна група під керівництвом П.І. Кондратьєва з 15 квітня розпочала відбудову ДСГІ. У цій роботі допоміг і Луганський сільськогосподарський інститут, виділивши обладнання. З Донбасу надходило вугілля, а Казанський сільськогосподарський інститут надіслав навчальні посібники. Багато уваги приділялось організаційно-технічному відновленню роботи в навчально-дослідному господарстві «Сухачівка».
Складнощів і невирішених проблем було ще багато, але перші впевнені кроки відродження було зроблено. Крім директора інституту М.І. Бєлкіна, багато часу відбудові приділяли професор П.А. Плюйко, доценти М.О. Селех, Х.І. Классен, О.Є. Шейкін.
Професорсько-викладацький склад інституту налічував 71 особу, у тому числі 27 кандидатів і докторів наук. У цей період інститут відновив підготовку спеціалістів через систему заочного навчання, відкрив підготовчі курси для підвищення кваліфікації працівників сільського господарства. У травні 1945 року закінчили Дніпропетровський сільськогосподарський інститут і одержали звання зоотехніка 19 студентів, а в серпні – одержали дипломи 14 агрономів.
У вересні 1945 року успішно склали екзамени на перший курс агрономічного факультету 86 студентів і 54 – на зоотехнічний.
Колектив Дніпропетровського сільськогосподарського інституту з честю витримав важкі роки воєнного часу, періоду відновлення і розпочав роботу зі зміцнення матеріально-технічної бази та розширення вузу.
У 1947 році інститут мав можливість розмістити у власних гуртожитках не більше 18–20 % студентів. Для забезпечення житлом професорсько-викладацького складу орендували будинки по вул. Ворошилова, № 14 та 21. Узимку 1945/46 року ДСГІ отримав у тимчасове користування від адміністрації Українського інституту зернового господарства частину третього поверху будинку по вул. Дзержинського, № 29. Це надавало можливість студентам ДСГІ з 1947/48 навчального року розпочати заняття у відведених приміщеннях. До навчального року було виготовлено 100 парт з нових матеріалів (на 400 студентів), 120 стільців, 50 лабораторних і аудиторних столів. Виготовили й спеціальні лабораторні меблі для кафедр хімії, агрохімії, зооаналізу. У достатньому обсязі ДСГІ на той час мав тільки оптичне обладнання, евакуйоване в 1941 р. до Саратова.
Поповнювався фонд навчальної літератури бібліотеки. На 1 серпня 1949 року він збільшився до 12 тис. томів, з яких підручників було 8 тис., посібників – 3786, художньої літератури – 4 тис. примірників. На 2 липня 1951 року фонд бібліотеки ДСГІ складав уже 22260 примірників. У 1950 році кафедри інституту отримали лише лабораторного обладнання на 90 тис. крб. У ДСГІ діяли тільки 8 поточних аудиторій, не було спортивної зали. Лабораторні заняття через відсутність приміщень проводилися по підгрупах.
Проте інститут поступово будувався та відновлювався, про що свідчить розпорядження № 134 по Головному Управлінню ВНЗ і технікумів Наркомзему СРСР від 2 березня 1947 року. Зокрема, в даному документі відзначалося, що сума капіталовкладень у 1945 році становила 589,8 тис. крб. До того ж було передано в експлуатацію додаткову площу: гуртожитків – 480 м2, навчального корпусу – 1120 м2 з центральним опаленням, відремонтовано 10 квартир для професорсько-викладацького персоналу.
У 1947 році директором ДСГІ призначено Олександра Тихоновича Лисенка, кандидата сільськогосподарських наук, професора.
У серпні 1949 року закінчено відбудову центрального блока навчального корпусу. Введення його в експлуатацію збільшило корисну площу інституту на 1400 м2, або майже вдвічі. У відбудованому блоці було розміщено 9 кафедр.
Дирекція, громадські організації інституту та 11 кафедр розташувалися в орендованому будинку по вул. Дзержинського. Із введенням у дію центрального блока всі кафедри інституту значно поліпшили свої умови. Улітку 1949 року розпочалися роботи з відбудови лівого блока навчального корпусу по вул. Ворошилова, № 25 з розрахунком здати його в експлуатацію в третьому кварталі 1950 року.
Для утримання різних видів сільськогосподарських тварин, проведення навчально-науково-дослідної роботи кафедрам зоотехнічного факультету було збудовано додаткове приміщення площею понад 200 м2.
Невід’ємною частиною ДСГІ стало навчально-дослідне господарство «Сухачівка» зі земельною площею 890 га. Його сільськогосподарська продукція йшла на поліпшення харчування студентів, професорсько-викладацького складу і співробітників інституту.
За три повоєнних роки контингент студентів збільшився до 740 чоловік, перед початком війни було 500.
У грудні 1947 року ДСГІ урочисто святкував 25-ту річницю своєї діяльності. У його складі було два факультети (зоотехнічний і агрономічнийо), працювала 21 кафедра.У доповіді на зборах колективу підводилися підсумки багаторічної роботи, відзначалося, що інститут підготував 2070 спеціалістів високої кваліфікації, у тому числі зоотехніків-організаторів 1550, агрономів-рільників – 520.
Навчальна і наукова робота стають дедалі змістовнішою, створено дослідне поле, для навчальної та виробничої практики використовуються передові господарства, при кафедрах працюють студентські наукові гуртки, які в грудні 1947 року створили наукове товариство.
Спочатку воно об’єднало 40 студентів, які виявляли здібності до наукової роботи. На міжвузівську конференцію, яка проводилася у Москві в 1948 році, студенти ДСГІ представили 5 доповідей, на обласну – 15. За актуальність тематики та високий науковий рівень досліджень студентів ДСГІ відзначено преміями як у Москві, так і в Дніпропетровську.