Біля витоків аграрного університету (1898–1941 рр.)
Біля витоків аграрного університету (1898–1941 рр.)
Питання про відкриття технічного вузу наприкінці ХIХ ст. порушували підприємці та вчені України. В Україні до 1898 року не існувало жодного вищого спеціального навчального закладу з підготовки фахівців сільського господарства: інженерів-технологів переробної промисловості та агрономів. У зв’язку з цим на засіданнях Київської міської думи неодноразово розглядалося питання про створення відповідного навчального закладу. У 1880 році цукрозаводчики Південно-Західного краю почали збір коштів на організацію технічного училища в Києві. Київська дума виділила для цієї мети 300 тис. крб., а міське біржове товариство «пожертвувало» 75 тис. крб. 12 жовтня 1896 року Київська міська дума ухвалила: «Визнати бажаним відкриття в Києві середнього механічного й хіміко-технічного училища».
За пропозицією наукової громадськості Міністерство народної освіти вирішило замість училища створити в Києві політехнічний інститут. Згідно з проектом статуту, поданим на затвердження до Міністерства, він повинен був мати відділи: технологічний, шляхів сполучення, сільського господарства та лісництва. Заняття в інституті розпочалися в 1898 році у приміщенні Київського комерційного училища (до закінчення будівництва його корпусів) на відділах: механічному, хімічному, інженерному та сільського господарства.
Першим директором інституту було призначено професора В.Л. Кирпичова – відомого вченого-механіка, який 9 років був директором Харківського технологічного інституту й мав досвід у справі організації діяльності вищого технічного закладу.
За рекомендацією К.А. Тимірязєва, керівництво КПІ запросило на викладацьку роботу відомого зоотехніка М.П. Чирвинського, ботаніка Є.П. Вотчала, геолога-мінеролога О.В. Нечаєва, хіміка Л.П. Писаржевського. Одночасно з ними на сільськогосподарському відділенні почали працювати П.Р. Сльозкін, Ю.М. Вагнер, які відповідно очолили кафедри землеробства та зоології. М.П. Чирвинський (засновник кафедри зоотехнії) 1898 року очолив кафедру тваринництва, працював деканом сільськогосподарського факультету, а з 22 вересня 1905 р. до 15 червня 1906 р. на виборних засадах – першим директором КПІ.
Функціонування Політехнічного інституту вже в перше десятиліття показало, що справа підготовки кадрів – фахівців з вищою освітою – у ньому перебувала на належному рівні. Тут працювали видатні вчені того часу: хіміки М.С. Реформатський, М.Я. Борзиловський, фізик Я.М. Калинович. Проте Київський політехнічний інститут не міг забезпечити необхідними кадрами зростаючі потреби сільського господарства в спеціалістах з лікування тварин. Тому постало питання про створення такого навчального закладу, який би готував ветеринарних лікарів.
Перші спроби заснувати в Києві ветеринарний інститут були зроблені в 1918 році Українським товариством ветеринарних лікарів, яке налагодило постійний контакт з комісією у справах вищої освіти при Міністерстві освіти гетьмана Скоропадського, очолюваною академіком В.І. Вернадським. Комісія і ухвалила постанову про заснування в Києві ветеринарного університету. За ініціативою академіка В.І. Вернадського була утворена спеціальна підкомісія в справі відкриття ветеринарного інституту. Революційні події 1918 року зашкодили відкриттю такого інституту.
Важливе значення для заснування інституту мало утворення 14 березня 1920 року спеціальної організаційної комісії з відкриття ветеринарного факультету при Київському Народному Університеті у складі: керуючого справами КНУПу – Л.М. Слуцького, професора Крамаренка, С.Ф. Веселовського, студента Бабіцького, ветеринарних лікарів Кулеші, М.Ф. Павловського, Є.М. Бика.
Оргкомісія розпочала в березні 1920 року конкретну підготовку до відкриття спочатку ветеринарного факультету, а згодом і зоотехнічного. На зборах оргкомісії 26 березня професору В.К. Ліндеману і ветеринарному лікарю Є.М.Бику було доручено скласти «систематичний план навчання» і кошторис факультету. 26 липня було остаточно ухвалено план роботи за проектом професора В.К. Ліндемана. З дисциплін вводилися анатомія тварин, зоологія і паразитологія, неорганічна та органічна хімія, фізика, ботаніка, гістологія з ембріологією, фізіологія, фармація з фармакологією, бактеріологія, загальна патологія, патологічна анатомія, спеціальна патологія і терапія, епізоотологія.
10 жовтня 1920 року нова комісія затвердила початок прийому заяв на ветеринарний факультет Київського політехнічного інституту з 12 жовтня, а навчання – з 15 листопада. Було подано 58 заяв.
Таким чином, у листопаді 1920 року на базі сільськогосподарського відділу Київського політехнічного інституту розпочав роботу ветеринарний факультет.
Значний внесок в організацію і становлення Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту (КВЗІ) зробили професори В.К. Ліндеман, Ф.З. Омельченко, А.К. Скороходько. Завдяки їх зусиллям підготовлено пропозиції щодо створення нового двофакультетного навчального закладу, який випускав би ветеринарів і зоотехніків. Термін навчання встановлювався 4 роки із підготовкою п’яти спеціальностей.
На засіданні колегії Губпрофосвіти у вересні 1921 року (наказ № 31) було ухвалено відокремити ветеринарно-зоотехнічний факультет у самостійний заклад. У виробничому плані Укрголовпрофтехосвіти на 1921–1922 рр. Київський ветеринарно-зоотехнічний інститут фігурує вже як самостійна адміністративно-фінансова та господарська одиниця. Тому колегія Губпрофосвіти на засіданні 5 жовтня 1921 року переводить інститут на новий статут і затверджує постанову про цілковите відокремлення від Київського політехнічного інституту.
У червні 1921 року Оргкомісія почала функціонувати як Правління інституту і влітку розпочала організаційні заходи з набору студентів на другий курс ветеринарного факультету. Директором інституту призначений професор В.К. Ліндеман.
У 1922 році замість Правління було утворено Бюро інституту, яке 2 травня обрало директором професора кафедри мікробіології Ф.З.Омельченка. Отже, фактично першим директором КВЗІ став видатний патоморфолог та мікробіолог професор Ф.З. Омельченко, який обіймав цю посаду до останніх днів свого життя – до 1924 року.
У цей же період в інституті плідно працювали академік В.Ю. Чаговець, професори А.К. Скороходько, Є.П. Вотчал, М.Ф. Павловський, І.І. Клодницький, А.Г. Терниченко, В.Г. Раєвський, В.П. Устянцев, П.Т. Лавренюк, О.М. Качаловський та ін.
1924 року відбувся перший випуск 14 спеціалістів, у тому числі 9 ветеринарних лікарів і 5 зоотехніків.
При створенні КВЗІ деканом зоотехнічного факультету став професор В.П.Устянцев, деканом ветеринарного факультету – А.К.Скороходько.
Після раптової смерті Ф.З.Омельченка 4 лютого 1924 року директором було призначено Антона Калениковича Скороходька, доктора ветеринарних наук, професора. Деканом ветеринарного факультету був Д.О.Калкатін, а зоотехнічним керував С.Ф.Веселовський.
У ветеринарно-зоотехнічному інституті заслуговували на увагу дослідження мікробіолога професора М.В.Рева.
Із 15 серпня по 12 вересня 1926 року проводився плановий прийом абітурієнтів на перший курс КВЗІ. За планом НКО на 1926/27 навчальний рік потрібно було прийняти на ветеринарний факультет 125 студентів, а на зоотехнічний – 75. Зараховано відповідно 132 та 82 студенти.
На 1 жовтня 1926 року в КВЗІ навчалося 662 студенти, з них 393 на ветеринарному факультеті (59,4 %), 269 – на зоотехнічному (40,6 %).
Таким чином, у 1920 році був організований ветеринарний факультет, а в 1921–1922 рр. на базі відповідних факультетів політехнічного інституту створені Київський сільськогосподарський та Київський ветеринарно-зоотехнічний інститути (наказ Укрголовпрофосвіти № 31 від 11 вересня 1922 року та наказ Київського політехнічного інституту № 141 від 20 вересня 1922 року).
Тобто датою виникнення Київського ветеринарно-зоотех-нічного інституту прийнято вважати 11 вересня 1922 року. Із цього часу і починається історія Дніпропетровського сільськогосподарського інституту. 1930 року Київський ветеринарно-зоотехнічний інститут розділився на два самостійних вищих навчальних заклади – Київський ветеринарний та Київський зоотехнічний інститути. Ветеринарний інститут залишився на вул. Гершуна, № 55-а, а зоотехнічний було переведено на окраїну Києва, в Голосієво.
9 лютого 1932 року на позачерговій сесії Всеукраїнського ЦВК ухвалено рішення про створення в Україні 5 областей: Вінницької, Дніпропетровської, Одеської, Київської і Харківської. 27 лютого засновано Дніпропетровську область, а Дніпропетровськ відповідно став її центром. Усі ці адміністративні зміни ще більше зміцнили статус міста Дніпропетровськ як провідного центру Придніпров’я та Півдня України, що сприяло формуванню навколо нього могутнього потенціалу кадрів та науково-викладацької еліти.
Про необхідність державного вирішення проблеми забезпечення кадрів для сільського господарства Дніпропетровщини йшлося у доповідній записці Дніпропетровського обкому партії в січні 1930 року, надісланій до ЦК КП(б) України: «Район Північно-східного степу, на який припадає 27 % посівної площі при 17 % господарств України, за сучасною мережею НКО обслуговується лише трьома сільгосптехнікумами. Райони відчувають велику потребу у фахівцях-«колективізаторах», інженерах з переробки сільськогосподарської продукції, без задоволення якої є загроза виконанню п’яти-річного плану перебудови сільського господарства в майбутньому». Дніпропетровську необхідний був вищий навчальний заклад, який би готував фахівців для сільського господарства.
Колективізація ґрунтовно змінила стан речей і зробила підготовку спеціалістів для колгоспів і радгоспів нагальною потребою.
Після адміністративно-територіальних реформ 1930–1932 рр. м. Дніпропетровськ увійшло до групи міст, безпосередньо підпорядкованих республіканському центру.
На цей же період припадає і прийняття постанови Центрального Виконавчого Комітету СРСР від 19 вересня 1932 року «Про навчальні програми і режим у вищій школі і технікумах», яка докорінно змінила систему освіти. 18 березня 1934 року республіканська преса опублікувала рішення про ліквідацію низки вищих навчальних закладів Києва, переведення деяких в інші міста. Керівництво Дніпропетровської області аргументувало необхідність для степової зони України переведення до Дніпропетровська Київського зоотехнічного інституту. І вже 23 травня 1934 року Наркоматом землеробства УРСР було ухвалено рішення про переведення Київського зоотехнічного інституту до Дніпропетровська. Згідно ж із постановою Раднаркому України від 19 квітня 1934 року Київський зоотехнічний інститут разом із групою досвідчених викладачів, бібліотечним фондом, обладнанням було переведено до м. Дніпропетровськ. У жовтні 1934 року його було перейменовано у Дніпропетровський сільськогосподарський інститут (ДСГІ). Тимчасовим директором інституту став М.О. Селех.
Вагомий внесок у становлення сільськогосподарського інституту в Дніпропетровську зробили А.К. Скороходько, М.В. Рево, В.П. Устянцев, В.В. Колкунов, Д.О. Калкатін, В.В. Букраба, П.Т. Лавренюк, Ф.О. Юрків, які залишилися працювати у Києві, та ті викладачі, які переїхали до м. Дніпропетровськ: О.М. Качаловський, В.Г. Раєвський, І.Ф. Розгін, І.І. Клодницький, М.І. Кравченко, С.П. Ксьонзенко, М.С. Трусов, Я.А. Русакова, К.К. Крайнюк, В.Т. Горянов, М.К. Вовк, О.С. Романенко, І.Г. Батуревич, С.Й. Ерлер, Н.В. Щербина, Х.М. Янчурський. Чимало зусиль доклали в розбудову інституту професори І.Н. Шевелєв, П.А. Плюйко, Г.Б. Мельников та ін., яких запросили працювати зі студентами. До викладання деяких дисциплін залучали провідних учених, педагогів з Дніпропетровського державного університету.
Так, з 1934 по 1935 рік за сумісництвом фізіологію тварин викладав професор В.М.Архангельський, який у 1937–1938 рр. виконував обов’язки ректора Дніпропетровського державного університету.
Першим деканом зоотехнічного факультету в Дніпропетровську був доцент С.П.Ксьонзенко (1893–1992). У 1927 р. він закінчив ветеринарний факультет Київського ветеринарно-зоотехнічного інституту.
Київський зоотехнічний інститут, переїхавши до Дніпропетровська на чолі з директором професором М.О. Селехом, отримав двоповерховий будинок колишньої губернської партійної школи, поблизу парку ім. Т.Г. Шевченка. За короткий проміжок часу будівля була відремонтована і приведена до повної навчальної готовності. Були підготовлені аудиторії для занять, приміщення для розміщення професорсько-викладацького складу, адміністративного персоналу. Успішно проведено перший набір студентів на зоотехнічний факультет – 250 студентів, і повністю укомплектовано штат викладацького складу.
1 вересня 1934 року за планом розпочалися заняття.
Приміщення навчального корпусу помітно розширилися внаслідок добудови третього поверху (майже 40 тис. м2) та перебудови центральної частини навчального корпусу.
Пізніше для студентів збудували новий гуртожиток на вулиці Лагерній (нині пр. Гагаріна), розрахований на 300 студентів. Протягом 1936–1941 рр. великий внесок у становлення і розвиток ДСГІ зробили директори інституту В.С.Березіков і В.К. Голосов.
У 1936 році за інститутом закріплено навчально-дослідницький радгосп ім. Е. Тельмана, який знаходився в Синельниківському районі і мав площу 300 га. У 1937 році інституту передається підсобне господарство залізничної станції Сухачівка з площею землі 890 га. Пізніше це господарство було перейменовано в навчгосп «Сухачівка», його земельні угіддя розмістилися на 1289 га, у тому числі – 905 га орної землі. Навчгосп став основною базою для навчальної і виробничої практики студентів, для проведення дослідної роботи науковцями інституту.
У 1936 році на двох факультетах інституту діяло 19 кафедр у складі 120 чоловік, серед яких 48 викладачів, у тому числі 12 професорів і 20 доцентів. У довоєнний період в інституті працювали такі відомі вчені, як майбутні академіки А.І. Задонцев, Б.П. Соколов, професори І.Н. Шевелєв, Г.Б. Мельников, Ю.М. Скублевський, М.І. Салтиковський, М.П. Калмиков, П.А. Плюйко, І.Ф. Розгін, Х.І. Классен, М.О. Селех та ін.
Своїми здобутками в науковій та педагогічній діяльності відзначилися академік В.Ю. Чаговець – засновник школи електрофізіології, який був обраний членом багатьох фізіологічних то
вариств, почесним членом Паризької Академії наук; професор А.К. Скороходько – завідувач кафедри зоотехнії до 1929 року, написав відомий підручник «Гігієна сільськогосподарських тварин»; академік Б.П. Соколов – перший завідувач кафедри генетики, селекції і насінництва в ДСГІ, автор перших вітчизняних гібридів кукурудзи та інші.
Агрономічний факультет почав функціонувати з 1934 року. Першим деканом агрономічного факультету був М.С.Трусов. Факультет об’єднував шість кафедр.
З відкриттям агрономічного факультету зросла кількість студентів у ДСГІ. Якщо наприкінці 1935/36 навчального року на стаціонарі Дніпропетровського сільськогосподарського інституту навчалося 470 студентів, то через три роки кількість студентів денної форми навчання зросла до 613, серед яких було 286 агрономів.
Лабораторні заняття, як правило, проводилася на полях або на тваринницьких фермах навчально-дослідного господарства «Сухачівка». Виробничу практику студенти проходили в господарствах Придніпров’я.
Важлива роль у діяльності університету, зокрема у вихованні студентської молоді, належала кафедрі марксизму-ленінізму. Викладачі кафедри читали курси лекцій з історії КПРС, з марксистсько-ленінської теорії. Серед них були – завідувач кафедри Т.П. Козін, Є.А.Родименко, Д.А.Нескоромний, С.І.Можаєв.
Абсолютна більшість студентів інституту була із сільської місцевості. За статистичними даними, у 1935 році зі 197 студентів денного відділення, зарахованих на перший курс, 86 % були діти колгоспників, 10 % – робітників.
З розвитком інституту зростало і заочне відділення.
Крім заочних факультетів, існували «курси школи вищої кваліфікації»; агрономічні курси, де навчалися 214 працівників МТС; заочні курси підвищення кваліфікації (60 агрономів і 71 зоотехнік); школа вищої кваліфікації для завідувачів РВЗ і директорів МТС, які не мали фахової освіти (214 слухачів).
Завідувачем заочного відділення на той час був Г.П.Соцький. Становлення і розвиток заочної форми навчання покладалися у ті роки на директора ДСГІ Д.А.Синицьку. До 1940 року роботу заочного відділення координував Український інститут заочного навчання, а потім ці функції перейшли до дирекції ДСГІ.
Попит на фахівців сільського господарства вимусив провести додатковий набір студентів у грудні 1939–січні 1940 років: на агрономічний факультет – 21 чол., на зоотехнічний – 29.
Перший випуск заочників зоотехнічного факультету відбувся у 1939 році, 87 % випускників на державних екзаменах одержали оцінки «відмінно» і «добре».
Цього часу ДСГІ стає центром підготовки, перепідготовки та перекваліфікації сільськогосподарських кадрів для Центрального регіону України та наукових досліджень у галузі сільського господарства.
1939 року приймається новий Статут інституту. У Статуті записано, що навчання безоплатне. На навчання мали право всі громадяни СРСР у віці від 17 до 35 років.
Більшість студентів забезпечувалися стипендією. Студенти, які виконували навчальний план з оцінкою «відмінно» або «добре» та здавали державні екзамени на «відмінно», отримували диплом з відзнакою. Студенти з такими дипломами користувалися пільгами під час зарахування до аспірантури та отримання вакантних посад за спеціальністю.
Студенти мали органи самоврядування у вигляді Комітету комсомолу та студентської ради. Найважливіші питання розглядалися на загальних студентських зборах.
В інституті на 5 кафедрах функціонувала аспірантура, у тому числі і заочна.
У 1938–1941 рр. ДСГІ очолював Василь Костянтинович Голосов, доцент, автор наукових праць з питань організації сільськогосподарського виробництва.
Із зростанням кваліфікації науково-педагогічних кадрів поглиблювалась і науково-дослідна робота. Дослідження були досить розгалуженими та корисними для виробництва. Нові досягнення колективу в науково-педагогічній роботі були відображені в матеріалах виставки, представлених кожною кафедрою про свою діяльність. У ДСГІ в цей час працювали 9 професорів, 14 старших викладачів, 5 викладачів, 14 асистентів. Наукові ступені докторів наук мали 7 осіб. Працювали 22 кандидати наук.
До 1941 року науково-педагогічними працівниками видано ряд підручників і монографій: І.І. Клодницьким – «Генетика і розведення сільськогосподарських тварин»; А.К. Скороходьком – з гігієни сільськогосподарських тварин; Ф.О. Юрковим – з вівчарства; Г.Б. Мельниковим і Є.В.Клоковим – підручник з курсу «Зоологія»; М.О.Селехом – підручник «Практикум по генетиці»; К.К.Крайнюком – «Руководство по практическим занятиям по организации сельскохозяйственного производства».
Інститут видає збірники і журнали. У 1929 р. видано журнал «Ветеринар-зоотехнік». 1939 року вийшов перший випуск «Трудов ДСХИ», а наступного року – другий.
1937–1940 рр. характеризувалися залученням до наукової роботи студентів. Було виконано 24 роботи, які доповідалися на наукових студентських конференціях. Уже за рік у науковій роботі брали участь 47 студентів.
Навесні 1938 року хор Дніпропетровського сільськогосподарського інституту (керівник М.К.Мельник) посів перше місце у студентському фестивалі м. Дніпропетровськ. Студенти ДСГІ були учасниками різноманітних спортивних змагань. Фізичним вихованням студентів займалися викладачі кафедр фізичної та воєнної підготовки Я.І. Ейнвальд, А.Я. Руденський, Г.П. Храмцов.
Велику роботу з інформаційного забезпечення навчального процесу, зі залучення студентів до культурних надбань проводила бібліотека ДСГІ. До 1940 року книжковий фонд бібліотеки становив 41984 примірники, із них спеціальної літератури та підручників – 28 тисяч, спеціальної на іноземних мовах – 5 тисяч, соціально-економічної – 4,5 тисячі.
Із 1920 по 1939 рік інститут підготував 2000 зоотехніків і агрономів високої кваліфікації, організував і підвищив кваліфікацію 2000 спеціалістам і керівникам сільського господарства (директори радгоспів, голови колгоспів, директори МТС, бухгалтери, інструктори і техніки зі штучного запліднення та ін.). Інститут також провів велику роботу з підготовки наукових кадрів. Із числа студентів і співробітників інституту підготовлено 18 професорів, 6 докторів наук, 22 кандидати наук, 19 доцентів.
Отже, напередодні Великої Вітчизняної війни ДСГІ став крупним центром сільськогосподарської науки та підготовки кадрів для сільського господарства в Україні.